«Невидимі жінки» — це перша книжка про гендерні нерівності, заснована виключно на фактах та статистиці. Це більш ніж 100 років досліджень прихованих гендерних даних про жінок, що творили історію на рівні з чоловіками. Офіцерка Ордена Британської імперії, борчиня за права людини, у «Невидимих жінках» авторка викриває гендерну нерівність там, де її, здавалося б, годі й шукати: на клавішах фортепіано, у програмах розпізнавання голосу, у клінічних випробуваннях лікарських засобів… Коли розробники продуктів і технологій, замість аналізувати цільову аудиторію, збирають дані про типового чоловіка, навіть сухі цифри можуть підгуляти! Жінки в цій системі залишаються непоміченими. Сфери життя, підлаштовані під чоловічі потреби, некомфортні, та більше — небезпечні для жінок. Але так буде не завжди...

Судовий антрополог Девід Гантер утратив дружину і дочку. Покинувши роботу, він переїздить до містечка Менем та влаштовується на посаду терапевта. Ніхто з нових знайомих і гадки не має про минуле Девіда. Здається, його життя потихеньку повертається у спокійне русло. Поки місцеві хлопці не знаходять на болоті тіло вбитої жінки. Згодом зникає ще одна жінка, а за кілька днів знаходять і її понівечене тіло. Схоже, в Менемі з’явився серійний убивця. У містечку наростає тривога. Мешканці підозрюють одне одного у скоєному. Девід не може стояти осторонь та втягується в розслідування. До того ж остання зникла - нова знайома Девіда.

В темному-темному лісі під зливою рішучий чоловік вистежує налякану жертву. Сеїчі Кірішіма сьогодні збирається вбити свою дружину. Вона — понад усе прагне вижити. Колись їхні бажання збігалися… Ще рік тому ця сім’я була щасливою… Він був успішним письменником, люблячим чоловіком, веселим батьком маленького хлопчика. Все було так добре… Чому ж він сьогодні в лісі полює на власну дружину? Тому що щастя не вічне. В один момент він втратив все. Після відмови видавця Кірішіма потонув у боргах і пірнув у темряву з головою. Останній його роман покаже, як він спускався в пекло…

Збірка, що її ви тримаєте зараз у руках, просто просякнута прокляттями. Та ви в безпеці - когорта майстерних письменників ув'язнила магію на сторінках цієї книжки і вона здатна лише добряче полоскотати вам нерви та змусити замислитися над деякими речами у реальному житті. Тут зібрано філігранні стилізації давніх казок і сучасніші спроби завдати комусь шкоди надприродним шляхом, та це у будь-якому разі краще за травмування подіями, що відбуваються у світі останнім часом. Тож приємного читання!

ЛЮДСТВО ВЖЕ МАЛО ШАНС. Ким тільки Памела Айслі не побувала у своєму житті: живою богинею, суперлиходійкою, активісткою, науковицею і навіть устигла померти. У новому тілі, про яке вона не просила, і з новим почуттям мети, Плющ залишає Ґотем і вирушає довести свою найбільшу справу до кінця — вручити світові подарунок, який виправить завдану йому шкоду... тобто покласти кінець людству. «Отруйний плющ: Непорочне коло» містить випуски №1-6 номінованої на премію GLAAD Media Awards сенсації від Ґ. Віллов Вілсон, Марціо Такари та Аріфа Пріанто, а також дві прологові історії зі сторінок ювілейного спецвипуску Gotham City Villains Anniversary Special і «Бетмена», величезну галерею варіативних обкладинок та інші доповнення!

Демонологія – це осмислення темного, химерного та потойбічного у народних віруваннях. У цьому виданні представлено три класичні погляди на українську демонологію: історика Володимира Антоновича, який досліджував документи відьомських процесів; етнографа Володимира Гнатюка, який вивчав народні перекази про нечисту силу; письменника та фольклориста Івана Нечуя-Левицького, який прагнув вписати українську міфологію в ширший європейський контекст. Від переказів про русалок, лісовиків та вовкулаків – до історій про спалення відьом в українських селах: ці наукові праці передають дух свого часу, коли магічне мислення ще не вважалося всього лише забобонами, а віра в чаклунство була повсюдною та щирою.

26 квітня 1986 року, Чорнобиль: ядро реактора атомної електростанції починає плавитися. Це найбільша ядерна катастрофа ХХ століття. Хмара, навантажена радіонуклідами, пролітає тисячі миль у будь-який бік, забруднюючи природу, міста, і людей, які й не здогадувалися небезпеку і не могли себе захистити. Емманюелю Лепажу було 19 років, коли він, недовірливо, дивився і слухав ці новини по телебаченню. 22 роки потому, квітень 2008 року: Лепаж їде до Чорнобилю, щоб розповісти, як текстом, так й ілюстраціями, про життя вцілілих людей та їх нащадків, які живуть на забрудненій радіацією землі. Хоча тема Чорнобилю багато висвітлена в репортажних та історичних виданнях, охудожненої та графічної літератури на цю тему майже не існує. Саме тому цей роман не тільки важливий для українців, а й здатен привернути достатньо уваги через свою якість та осібність. Вперше роман був виданий в 2012 році і звідтоді перекладений на кілька мов, зокрема англійську.

Для написання цієї книжки відомому польському репортерові Вітольду Шабловському довелося свого часу об’їздити кілька колишніх радянських республік. Він спілкувався з особливими кухарями — Вік­тором Бєляєвим, який контролював кремлівську кухню, із тими кухарями, які працювали в часі воєн, що розв’язала Росія, з кухарками Чорнобиля, а також тими, які пережили й запам’ятали на все життя часи Сталінського Голодомору в Україні. Та власне через кухонні двері можна так добре показати не лише людські історії, смакові звички чи вподобання кухарів і тих, кому вони готували, а й маніпулятивні механізми влади — жорстокої та безжальної, зосередженої в руках божевільних вождів, генсеків та інших радянських партійних діячів. Не розумієте, як їжа може служити пропаганді? У країнах, що називалися Радянський Союз, її подавали у кожній смаженій котлеті й кожній радянській їдальні від Калінінграда до Північного полюса, від Молдови до Владивостока. Політика, на жаль, була присутня і в тому, що їв перший секретар, і в тому, що споживав чи не мав що їсти пересічний громадянин великої тоталітарної утопічної держави.

Санітарка моргу Кессі Рейвен звикла до того, що люди не розуміють її вибору професії. Невже немає іншого способу заробити на життя, ніж копирсатися в нутрощах померлих? Але ніхто не знає того, що знає Кессі: мертві можуть говорити. Вони прагнуть поділитися тим, що турбувало їх перед смертю. Рейвен бачила і «чула» сотні тіл, але це вперше на її робочому столі опинилася близька людина. Висновок патологоанатома — нещасний випадок, але померла з ним не згодна і підштовхує Кессі почати власне розслідування…

Що спільного у чубатих синиць і українських господинь? Чому самкам пінгвінів подобаються гладкі чоловіки та чим Дарвіну не вгодили павичі? Чи справді існує лебедина вірність і як качки дають раду нахабним залицяльникам? І чому українцям слід перейматися через папугу Крамера, що оселився в Києві? Відповіді на ці запитання знає орнітологиня Наталя Атамась, яка у своїй книжці розповідає про те, як живуть птахи і наскільки їхня поведінка схожа на людську (чи то навпаки — наші звички нагадують пташині). Наталя з гумором пояснює, для чого птахи заводять гареми та як “редагують” кількість і якість власного потомства, як вони будують гнізда й шукають пару, планують зимування та чому пари розлучаються і залишають свої родини. Особливе місце у книжці присвячено культурі бердвочингу, тобто спогляданню й дослідженню птахів, і його терапевтичному впливу на людей.