Буденність, буденність і ще раз буденність. Сіра дійсність спальних районів початку 90-х і жодних перспектив. Кожна людина, що пам’ятає ці роки, впізнає себе та своїх друзів у героях роману Козлова.

Найулюбленіша книга з української літератури. Чудова мова і неабиякий сюжет.

Улюблений твір Достоєвського. Геній думки та слова. Титан. Яке щастя, що я можу читати його в оригіналі!

Я ніколи не цікавилася творчістю Володимира Висоцького. Окрім неабиякої поваги більше нічого не відчувала. Та як одна книга може перевернути усе сприйняття! Напевно, це найкраща біографія, яку мені довелося прочитати. Книга пронизана любов’ю, турботою, нещастям і горем… Після її прочитання література із серії “Любов живе три роки” має бути спалена.

Цей твір взагалі містичний. З одного боку, — той, що передрікає долю, з іншого, — застережує. На мою думку, цей твір — своєрідний пласт в культурі.

Ремарк — один з моїх улюблених письменників ХХ сторіччя. Читати його — все одно, що слухати розповіді старого друга. Відразу вибудовується неверебальний діалог. А роман «Тіні в раю» взагалі здається мені одним із найбільш недооцінених текстів автора, що повинен бути на рівні з усіма його бестселерами.

Про Алексієвич багато говорили: спочатку темою була Нобелівська премія, згодом — серіал «Чорнобиль», що більшою мірою був поставлений на фундаменті одного з її доробків. «У війни не жіноче обличчя» — це архів сповідей і спогадів жінок, що опинилися віч-на-віч з війною й мусили виживати попри всі обставини. Раджу прочитати всім.

Невмируща класика. Один з найбільш пророчих романів минулого сторіччя. У такому контексті завжди першим згадують «1984» Орвелла, однак і робота Бредбері неймовірно актуальна у реаліях сьогодення. Гадаю, особливо цікаво читати її саме у такий період, коли навколо суцільний сюрреалізм і наростаюча паніка.

Дослідник людської природи Харарі розділив свою думку на три ідеологічно пов’язані книги — минуле «Sapiens», сучасність - «Homo Deus» і майбуття - «21 урок для 21 сторіччя». Остання була для мене найцікавішою, оскільки можна у реальному часі спостерігати за змінами та модифікаціями людства.

Цю книгу мені подарував Євген. Я обожнюю розглядати її, можу годинами гортати. Її автор Євген Нікіфоров три роки подорожував Україну і фотографував мозаїки радянського модернізму. Тут навіть є моя школа. Ще одне фото показує мозаїку, яку я взагалі хотіла зробити обкладинкою альбому «MOZAЇКА», але потім подумала, що все ж це буде досить депресивно. Мені дуже подобаються мозаїки Закарпаття, за відчуттями, радянський мотив в них трохи відходить на задній план, а на передньому лишається етніка. Мене тішить думка, що якщо все це зруйнують, то принаймні залишаться ці фото.

Ми вже звикли до того, наскільки дивними у нас бувають автобусні зупинки. Ця книга акцентує увагу на їхній красі, яку деякі просто не помічають. Канадський фотограф Крістофер Гервіг подорожував Казахстаном, Росією та Україною і фотографував їх. Більшість з цих зупинок в жахливому стані, але деякі − досі вінець архітектурної думки і форми. Є безліч орнаментів, національних мотивів, навіть Ленін в казахському костюмі. Тут дуже багато мозаїк, є зупинки з Прип’яті та Чорнобиля. Маріупольські зупинки, просто всіяні мозаїчними композиціями. Шкода, що більшість цих зупинок тепер заклеєні усілякими оголошеннями чи замальовані. Як на мене, це і є зріз нашого ставлення до культури.

Вони самі замовили цю книгу, без їхньої участі нікому не вдавалося написати про них притомну біографію. Тож це авторська робота, але з правками учасників гурту. Книга є не просто історією про артистів, тут багато відсилок до історичного і мистецького контексту. Читаєш одну сторінку, а потім ще десь годину її осмислюєш. Для мене це гурт, який випередив час, вони просто з іншої планети і досягти їхнього рівня − задача не з легких.

Тут зібрані дані про історію та використання народних музичних інструментів. Для мене це своєрідний підручник, суто професійно важлива книга. Мені її передали від прихильників після концерту, досі не знаю, хто саме її подарував.

Це історія сучасної та електронної музики, в ній дуже багато про Kraftwerk (прим. – німецький музичний гурт із Дюссельдорфа, піонери електронної музики). Завдяки цій книзі я відкрила для себе їхнє звучання. Це перше моє глибоке занурення в тематику електронної музики. Книга у мене асоціюється із моїм дорослішанням і розумінням себе. Її тираж обмежений − усього тисяча примірників. Мій брат її десь роздобув, а я у нього віджала.

По-перше, така обкладинка для подібної книги − це просто блюзнірство, не знаю хто додумався оформити її саме так. По-друге, це дійсно моя улюблена поезія, я постійно до неї повертаюсь і не можу осягнути до кінця як дитина могла так писати. Мені подобаються і її дорослі твори, в них є натяки на те, що вона думає про самогубство. Шкода,що біля неї було так мало людей, які б дійсно переймалися її станом. Я б дуже хотіла написати пісню на слова її віршів.