Містичний Чорний Вершник продовжує свою криваву справу. Було багато жертв, яких не вберіг Гоголь, але головну людину в його житті, його таємну пристрасть, Лізу, ще можна врятувати. Жах, який накрив Диканьку, не залишає сумнівів у втручанні потойбічних сил. А в столичного детектива Якова Гуро є своя версія того, що відбувається, так само як і підозрюваний.

Біля села Диканька з’явився страшний темний вершник, який безжально вбиває дівчат. Санкт-Петербурзький писар Гоголь вирішує кинути виклик убивці й зіштовхується лицем до лиця з моторошною нечистю з потойбічного світу — Вієм, який може поглинути душу людини одним поглядом.

1829 рік. Юний Микола Васильович Гоголь служить судовим писарем у III відділенні Власної Його Імператорської Величності канцелярії в Санкт-Петербурзі (хоча у реальному житті Третє Відділення було не розшуково-кримінальним органом, а службою державної безпеки з досить широкими повноваженнями). Під час несення служби, найчастіше при вбивствах, Гоголя хвилюють напади, під час яких його переслідують дивні марева, і в несвідомому стані він записує, здавалося б, безглузді речі. Несподівано Гоголь знайомиться із знаменитим слідчим Яковом Петровичем Гуро, який відразу відзначає незвичайні властивості молодого писаря: його беззв'язні записи виявляються цінними підказками у розслідуванні, що допомагають дуже швидко викрити вбивцю. Увечері того ж дня, Гоголь, придушений критикою і невпевненістю у власному таланті, в сльозах і безсилої люті спалює усі куплені зразки свого першого наївно-романтичного твору «Ганц Кюхельгартен».