Надер і Сімін уже 14 років як одружені, а їхній доньці Терме незабаром виповниться 11 років. Вони освічені, мають стабільну роботу, живуть у просторій квартирі в одному з великих міст Ірану. Та все ж вирішили поїхати з країни. Після півторарічної біганини по відповідних установах, очікування та чималих витрат вони нарешті отримують бажану візу. Але майже перед самим від’їздом Надер відмовляється їхати, оскільки не може покинути свого батька, який страждає на хворобу Альцгеймера. Сімін подає на розлучення, сподіваючись, що суд задовольнить її прохання і вона зможе з дочкою поїхати закордон. А Терме, тим часом, сподівається, що мама змінить свою думку і збереже їхню сім’ю...