Знаковый цикл для фентези, но особого впечатления не произвел.Из положительного.- У книги есть шарм, этого не отнять. Концепция ведьмаков и охоты на чудовищ играет в этом заметную роль, но, именно ее Сапковский развивать не стал. Идей, связанных с ведьмачеством хватает на 2 первые книги, а дальше сюжет крутится исключительно вокруг поисков Цири, где ведьмаки, как орден со своими традициями, абсолютно не важны.Из негативного.- Очень много везения и случайностей.Похоже Сапковский не подумывал сюжет всех 7 книг сразу. Отсутствие глобальной стратегии заметно и особенно сказывается на действиях героев, которые движутся от одной ситуации к другой благодаря случайности – купался в реке, нашел джина; встретил компанию пьяниц, выпили, разошлись, а к концу цикла они уже лучшие друзья; нашли королеву с войском, присоединились и сразу же бросили. Зачем это было? Не ясно.Другой пример – в конце Геральт случайно узнает сюжетную информацию и направляется прямиком к кульминации, ради которой другие персонажи прошли более сложный и осмысленный путь. В общем, если завел героя в тупик и не знаешь, как вывести, не заморачивайся – услышал ответ из дыры в земле – оправданный сюжетный поворот у Сапковского.Отрывочность и незавершенность здесь в порядке вещей. Многие сюжетные линии обрываются, персонажи могущественных чародеек, королей и королев появляются эпизодически, набрасывая мир и политическую ситуацию, которые никогда не сложатся в законченную картину.- Плохо продуманные персонажи.В цикле 3 главных героя. Двое из них практически не развиваются. Линия Цириллы – наиболее интересна и динамична. Героиня проходит через множество трансформаций, создает большинство сюжетообразующих событий.Линия Йеннифер – интересно. Чародейка могущественна и реально ворочает дела. Увы, именно ей уделяется меньше всего времени.Линия Геральта – как ни странно, самый пассивный и стереотипный персонаж. Большую часть времени он просто шляется по миру, не производя сюжетных коллизий и не делая ничего интересного. С второстепенными героями дела обстоят еще хуже. Они поданы либо эпизодически, либо поверхностно. Лучший пример – компания Геральта. Мы проводим с ними уйму времени, но не узнаем ничего, кроме набора стереотипов. По сути, у этих людей нет даже мотивации, чтобы скитаться с ведьмаком. Не удивительно, что когда приближается кульминация, Сапковский быстренько вырезает эту компанию, как балласт, Геральт о них забывает и движется дальше.Из отзыва на фантлабе: "... от них слегка отдаёт второстепенными персонажами которые помрут в конце... Невероятно. Не кто то из них, а все. Подряд. И тут же Цири натыкается на уборщицу Вильгефорца которая жалуется на беспорядок и весь драматизм от смерти трёх персонажей уходит коту под хвост. Вообще у автора с шутками всё очень плохо. У нас тут боль, страдания и судьбы мира решаются, а на следующей странице супер тупые шутки от Лютика и Мильва блюющая на стражника. Стендап удался".- Наигранная «натуралистичность».Из той оперы, что добавление крови, секса и мата автоматически делает книгу более натуралистичной.Итог: 6 из 10.В книге есть как хорошие, так и слабые фрагменты. Потому, оценка может колебаться от 5 до 7 и даже иногда 7,3.

Магія Анджея Сапковського — у його вмінні з ліризмом і сарказмом створити уявний світ, кожен з мешканців якого, кожне місце і кожна подія настільки нагадують нам світ реальний, сучасний, що відірватися від книжок неможливо. Дуже давно, коли людська раса тільки обживала ворожий світ, а маги у своїх вежах займалися лише високою наукою чарівництва, було створено гільдію відьмаків — ремісників від магії, яких навчали вбивати темні породження потойбіччя: віїв і віпперів, мантикор і гулів, грифонів і брукс-вампіриць. Але з часом страшних почвар меншало, меншало й тих, хто мусив захищати від них людей, — і дедалі частіше відьмакам у спину летіли з-за парканів прокльони та каміння. Від Яруги до Драконячих гір мандрує один з останніх відьмаків — Ґеральт із Рівії, зустрічаючи людей та істот, які чимось дуже нагадують персонажів відомих казок, та намагаючись зрозуміти, чи залишилося у ньому самому хоч щось від людини, чи він — тільки додаток до двох своїх мечів: звичайного залізного та відьмачого, з карбованим руків’ям та срібним клинком, який колись стане для нього мечем призначення…

Героїчна сага Анджея Сапковського про відьмака Ґеральта посідає четверте місце за накладами у Польщі, нагороджена преміями імені Януша Зайделя, преміями SFinks, а 2010 року автор отримав почесну нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики EuroCon «Ґранд Майстер». Маленька Цірі — дитя-несподіванка — стала більшою несподіванкою, ніж видавалось спочатку. Жахливі сни про загибель Цінтри руйнують її душу, а чаклунський дар, що народжується, може зруйнувати тіло. Дати йому раду під силу лише могутній чарівниці Йеннефер. Тож Ґеральту не вдається довго переховувати Цірі у Відьмачому Оселищі. Попереду небезпечна подорож, бо для багатьох маленька княжна Цінтри — останній аргумент: для Ради Чародіїв, для чотирьох королів, для зловісних посланців Нільфгарду… І тільки Ґеральт оберігає сіроволосу дівчинку заради неї самої…

Героїчна сага Анджея Сапковського про відьмака Ґеральта посідає четверте місце за накладами у Польщі, нагороджена преміями імені Януша Зайделя, преміями SFinks, а 2010 року автор отримав почесну нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики EuroCon «Ґранд Майстер». Згідно з давнім ельфійським пророцтвом, Цірі, Дитя Старшої Крові, мала змінити долю світу. Але поки зеленоока спадкоємиця трону Цінтри прямує під захистом своїх названих батьків до чарівницького острову Танедд, світ уже невпізнавано змінився. Усюди, в усіх серцях війна, ненависть і погорда. Для відьмака Ґеральта настав час заради порятунку Цірі обирати, на чиєму він боці.

Поки світ магів оговтується після катастрофи на Танедді, а королівства людей та ельфів готуються розпочати нову війну, відьмак Ґеральт, ледве одужавши від ран у Брокілоні, вирушає на порятунок Цірі. Однак де її шукати, якщо Вежа Чайки зруйнована вщент, а у снах про названу дочку відьмак бачить зовсім не те, що переповідають про її долю? Мандруючи в компанії поета Любистка, напівдріади Мільви, нільфгардця Кагіра та п’ятсотлітнього вампіра Реґіса Ґеральт зрозуміє: він не може більше миритися з ріками крові, що проливаються навкруги. Люди і ельфи тепер лютіші за створінь, з якими його навчено битись. Пройти хрещення вогнем і врятувати тільки Цірі відьмаку вже не досить…

Диво врятувало від смерті Цірі, коли на її очах гинула банда Щурів, що стали їй вірними друзями. Призначення привело її в болотяні нетрі до пустельника та вигнанця Висоготи, де мудрість Старого Ворона допомогла Ластівці-Цірі знову стати на крило. Тепер вона ступила на свій шлях, повернула магічну силу. Більше вона нікого не втратить і знайде містичну Вежу Ластівки, шлях до спасіння зі світу, що приречений загинути у війнах, зраді й безчесті. Так судилося… Проте відьмак не вірить у пророцтва. Втративши чарівний амулет, він став просто Ґеральтом з Рівії. Він мчить на порятунок Цірі — своєї названої доньки, на яку полюють імператор, королі й чарівники, хапаючись в останніх судомах, як за крихкий лід, за шанс врятуватися ціною Старшої Крові…

Зеленоока Цірі продовжує пошуки Ґеральта і Йеннефер, вона стрибає поміж світами в пошуках відповідних часу й місця. Усі світи різні — безпроблемні, де можна перепочити, і проблемні, де її то наздоганяють ельфи, то замахуються на життя аборигени. У рідному світі Цірі, далеко в майбутньому, є ті, які прагнуть допомогти їй виконати призначене. Німуе — Володарка Озера — залучає силу снячих, щоб з’ясувати суперечливі моменти легенди про відьмака й відьмачку та спрямувати Призначення у правильному напрямку. А тим часом іде війна між Нільфгардом й нордлінгами. І невідомо, що чекатиме на відьмака, його друзів і знайомих у кінці шляху…